24 січня 1965 року на 90-у
році життя у Лондоні помер сер Вінстон Леонард Спенсер Черчілль, британський
державний діяч, прем'єр-міністр Великої Британії 1940-45, 1951-55 років,
лауреат Нобелівської премії в галузі літератури (1953), визнаний у себе на
батьківщині, поряд з Шекспіром, Ньютоном і Дарвіном, одним з найвидатніших
англійців.
Уінстон
Черчілль народився в 1874 році і в 1895, після смерті свого батька, поступив на
військову службу. За наступні 5 років він служив у Індії, Судані, Південній
Африці, відзначився у боях, а 1899 році пішов у відставку, щоб зайнятись
письменницькою і політичною діяльністю. У 1900 році Черчілль був обраний до
Палати громад від Консервативної партії, однак в 1904-у перейшов до Ліберальної
партії, після чого почалась його блискуча політична кар'єра: в 1908 він став
міністром торгівлі, в 1910 - міністром внутрішніх справ, в 1917 - міністром
військового постачання, в 1918 - воєнним міністром і міністром авіації, в 1921
- міністром у справах колоній.
У
1924 році Черчілль знову повернувся до консерватрів, однак з 1929 по 1939 роки
не займав ніяких урядових постів. 10 травня 1940 року він став
прем'єр-міністром коаліційного уряду, і протягом року під керівництвом
Черчілля, котрий проголосив, що "Британія ніколи не здасться",
Великобританія самотужки воювала проти гітлерівської Німеччини. Згодом Черчілль
знайшов спільну мову з Франкліном Рузвельтом і Йосифом Сталіним і став одним з
лідерів антигітлерівської коаліції держав, що у 2-й Світовій війні розбили
країни осі Рим-Берлін-Токіо і їх сателітів.
У
липні 1945 року, через 10 тижнів після закінчення війни в Європі, консерватори
програли парламентські вибори лейбористам і Черчілль пішов з поста
прем'єр-міністра. До 1951 року він був лідером опозиції, допоки знову не був
обраний прем'єр-міністром. Через два роки Черчілль став лауреатом Нобелівської
премії з літератури за шеститомне історичне дослідження подій 2-ї Світової
війни і свої політичні промови; цього ж року королева Єлизавета II посвятила
Уінстона Черчілля у рицарі. В 1955 році, у віці 81-го року, він пішов з поста
прем'єр-міністра, однак до 1964 року, за рік до своєї смерті, залишався членом
британського парламенту.
|
